Франківські Карпати: гора Яворина

Всім привіт! Сьогодні повернувся з невеличкої подорожі, під час якої вперше у житті побував у Карпатах. Власне, там де я був гори тільки починаються, бо з вершини Яворини видно, що за кількома нижчими вершинами на сході йдуть більш рівні землі. А от на на захід за горами ховались тільки інші гори. До речі, поїздка моя була з приводу фестивалю патріотичної пісні «Яворина-2015», але про це трохи пізніше.

Краєвид з гори Яворина

Краєвид з гори. Вікі каже, що висота Яворини 1131 метр.

Фото вище – вид з вершини гори Яворина, яка знаходиться біля села Липа, Івано-Франківська область. Красиво =) Це вид на захід, десь в сторону Закарпаття. А от на фотографії нижче – сама вершина гори. На жаль вона не зовсім «лиса» – зі східної сторони ростуть дерева, відповідно туди такого виду нема… Хоча цю частину видно з декількох «прогалин» в деревах, які є на стежині підйому.

Вершина гори Яворина

Підкорення вершини починалося з урочища Розтока, що поблизу згаданого вище села. Саме в цій долині поміж горами проходив фестиваль, і там же ми розбили табір (власне, чому говорять «розбили»?.., адже ми його встановили, а розбили – це як розбійний напад якийсь 😀 ). Перший день на розбитті табору все й закінчилось, вже вечорі і всі відпочивали. Нижче – фото табору.

Фото табору

Це лише частина нашого табору, а загалом людей там кілька тисяч…

Здавалося б, йти не так далеко – менше 10 кілометрів в одну сторону (хтось називав цифру 7, хтось більше, хтось менше), але підніматися вверх по досить крутих схилах – то не в маршрутці по місті їхати… Загалом, перші з нашої групи «полягли» вже на першому невеликому горбочку – це ті, хто «гарно посиділи» вечором (виходили ми вранці наступного по приїзді дня).

Село поблизу підніжжя Яворини

Чим вище вгору, тим менш помітне село в долині.

Отож, перші жертви пали, а решта пішли далі – минули невеличке село і почали підйом вгору (правда ще навіть не на саму Яворину, а на сусідню гору – там схили менш круті і шлях хоча й довший, але легший). На цьому ж підйомі, навіть не дійшовши лісу (на підніжжі гір між селом і лісом є ще городи селян), з’явилися нові «жертви» – група знову поменшала.

Десь по дорозі на гору...

Десь по дорозі на гору…

Далі – довга дорога лісовими стежками. Та шлях був не тільки виснажливим, але й приємним – по дорозі траплялися черешні та дуже багато чорниць. Останні там звідки я родом не ростуть, тому для мене це свого роду екзотика – вперше побачив як ці ягоди ростуть і вдруге в житті їх їв. Смачні 🙂 А ще нам трапилася маленька змія – мідянка (або якась інша, експертів по плазунах серед нас не було).

Фото маленької змії

Ніякий це не хробак. Це справжнісінька змія!

І ось після більш як двогодинного підйому – вершина гори Яворина. Краєвид тут дійсно чарівний – первозданна природа, єдиною ознакою цивілізації серед якої була колія, ймовірно, від воза. Так, з іншої сторони на вершину можна й добратися транспортом, правда зважаючи на якість тамтешніх доріг – або возом з конячками, або танком.

Лісова стежина

Лісова стежина.

Посиділи, поїли крекер, попили води, пофотографували все – та й пора назад. Хоча, хтось ще робив чай, хтось збирав квіти, а хтось продовжував насолоджуватись чорничним даром природи (це вже я про себе 🙂 ). Займаючись кожен своїми «справами» ми наша група якось та розділилась – одні пішли в сторону бункера – казали звичайна упівска криївка, хоча я не бачив, бо був серед тих, які вирішили повертатися назад в табір.

Такі вони, гуцульські села...

Такі вони, гуцульські села…

Так, якщо виходило з табору нас біля двох десятків, то назад поверталося вже троє)) Спускатися – не гору дертися, тож ми пішли короткою, більш крутою стежкою. Правда спуск виявився теж не таким і легким – ноги вимагали відпочинку, який і отримали пізніше. До речі зовсім швидко, бо спустилися ми приблизно за годину часу.

Це ми лишень починали підйом на гору

Це ми лишень починали підйом на гору

Вийшли з лісу, пройшлись маленькими вуличками села, з’їли по холодному морозиву (яке ж це щастя після виснажливої прогулянки у спекотний літній день), попили прохолодної води з джерела і, ще з пів кілометра шляху та й табір. Закинув у палатку рюкзак, сходив до річки «скупався» та повернувся назад до палатки. Остання стоячи на сонці перетворилася в справжню баню, але це не завадило мені прилягти на хвилинку і… відключитися на годинку))

Палатка

Ця платка була моїм домом аж дві доби 🙂

На цьому б я і закінчив розповідь про підкорення гори Яворина, але ж вже пообіцяв трохи розповісти про захід під однойменною назвою «Яворина». Відбувається він щороку, організатор – ВО «Свобода». Починається все з хресної ходи, вшанування пам’яті полеглих вояків старшинської школи УПА «Олені» та вшанування пам’яті крайового провідника ОУН Карпатського краю Ярослава Мельника (Роберта). Криївка, про яку я згадував вище називається «Бункер Роберта», знаходиться вона саме біля підніжжя гори Яворина.

Повстанська ватра

Повстанська ватра. Кілька хвилин після підпалу.

Згадані вищі заходи я не відвідував, так як наша група йшла своїм шляхом на гору (основна груба йшла дорогою повз хрести, біля яких зупинялися, молилися і т.д.). Не для мене, якщо ви мене знаєте – то й знайте чому =). Серед програми фестивалю – змагання з волейболу, перетягування канату, носіння, піднімання і кидання різних тяжких штук, змагання з гри в шахи, збирання\розбирання АК, стрільба з пневматичної зброї.

Повстанська ватра

А це ватра вже добряче розгорілася – тепло від вогню відчувається на відстані кількох метрів.

З усього вище перерахованого я бачив лише піднімання важкої (більш як 100 кг) «колоди». І то з далека, з холодочку, тому бачив тільки коли ця колода піднімалася на головами учасників, а коли не піднімалася – чув монолог ведучого, що учаснику не вдалося виконати вправу (чи що воно там таке). Ну і фестиваль патріотичної пісні я не пропустив – це в мене не вийшло б навіть якби втік за сусідню гору – звук колонок чути ой як добре. На щастя тікати й не хотілося – пісні хороші, голоси виконавці милозвучні =) До речі, починався він із запалення повстанської ватри (великого високого вогнища, яке ви вже побачили на фотографіях вище).

Невеличка гірська річка біля табору

Невеличка гірська річка біля табору

Загалом, співи ці були ледве не до ранку, а після них – ще й дискотека якась. Про початок останньої я чув уже засинаючи у палатці =) Нема чого дивуватись, не для мене ці дискотеки, не люблю такого. На цьому й все – наступного ранку ви зібралися і десь біля першої вирушили додому. Загалом, все було файно =) Шкода не було чим зробити нормальні фото, але маємо що маємо. До речі, спеціально для цього посту створив нору рубрику на блозі, сподіваюсь цей пост не залишить у ній єдиним 😀

Коментування вимкнено
  1. 2 роки назад
    • 2 роки назад
      • 2 роки назад
        • 2 роки назад