Похід на лісове озеро та полювання прибульців

Доброго ранку всім! Чи дня, якщо ви «рання пташка» =) Давно я не писав про свої сни, може то просто не запам’ятовував їх, або ж не снилось нічого цікавого… Та сьогодні все ж було дещо зі сфери «дивного та фантастичного», і з наступного абзацу саме про це.

Прибульці у моєму снів

Літо. Чудовий сонячний ранок. Група молодих людей зібралась у невеличкий похід на місце лісове озеро. Не місцеві, туристи. Серед них і я, а вони – мої знайомі з різних періодів життя. Пів дня подорожі гірськими лісовими підйомами та спусками і ми на місці – на березі мальовничого озера.

Що ж, потрібно розбивати табір. Та в лісі робити це не хочеться, а з іншого боку дерева не підходять до самої води – маємо чудову поляну для встановлення палаток та розведення багаття. Вирішуємо обійти озеро, щоб потрапити туди. Тим більше воно не таке велике – година-півтори і ми на місці.

Пройшовши більшу половину шляху натрапляємо на річку, метрів 5 завширшки. Вона з досить стрімкого підвищення впадає в озеро. В цьому місці перетнути її не вийде, треба піднятися трохи в гору, можливо там є якась переправа.

Вже метрів через 300 підйом переростає у невелику лісову рівнину, а на ній серед дерев видніється будинок. Великий, красивий, повністю дерев’яний. Підійшовши та оглянувши стає зрозуміло – в ньому вже давненько нікого не було. Двері не замкнені, тож всі з захопленням пішки його досліджувати.

Кімнати охайні, ліжка застелені, скрізь повний порядок, якщо не рахувати, що все припало пилом. Порадившись вирішуємо – залишимося тут, нащо розбивати табір, коли маємо цілий будинок. Тим більше, річку перейти навряд вдасться.

Дівчата заходилися наводити порядок у будинку, а я та кілька хлопці заради цікавості вирішили пройти ще трохи вздовж річки. Адже є будинок – неподалік може бути і міст чи кладка якась. Як же ми здивувалися, коли метрів за 100 був пришвартований невеличкий човен.

Осідлавши його, відв’язуємось від «якоря». Течія понесла нас в бік озера. Пропливаючи повз будинок радісно щось вигукуємо, сміємося та кличемо всіх охочих до берега озера – покатаємось =)

Подолавши дуже екстремальний спуск, опиняємося о водах озера. Трохи відпливши від берега спостерігаємо гараву охочих покататися на човні, які вже прибігли від будинку.

Вечоріє. Всі охочі все встигли повеслувати. Прив’язуємо човен до дерева та йдемо до будинку. Біля нього вже заготовлено багато дров, зроблено місце для вогнища, все приготовлено для шашликів та інших радостей походу.

Сонце покинуло небо, а наша компанія зібралася кругом вогнища. Насолоджуючись природою, свіжим повітрям та смачними шашликами починаємо висувати теорії. Звідки тут цей будинок, хто тут жив та де ці жителі зникли. Політ уяви робить наші версії не гіршими найстрашніших історій, які у фільмах часто розповідають у походах біля вогнища.

Просидівши більш ніж до півночі, всі змучені йдемо в будинок спати. Тиша. Всі сплять, крім мене напевне. Захотілося пити. Мацаючи стіни намагаючись тихо пройти на кухню, випадково відкриваю якийсь прохід у стіні. Оце так, потайний хід до скарбів! … Будити посеред ночі нікого не хотілося, тому знайшовши у рюкзаку фанарик іду досліджувати сам.

Зайшов, потайний хід відразу закрився. Стало лячно, адже добре знаю чим це закінчується у фільмах жахів. Після короткого коридорчика двері. Сходи вниз. В кінці сходів знову двері. Відкриваю, заходжу, причиняю їх за собою.

Уявіть моє здивування, коли замість підвольної кімнати я бачу ліс. Але він не схожий на той, у якому знаходиться цей будинок. Намагаючись щось розгледіти помічаю багато відблисків від світла ліхтарика. Підходжу до них, щоб розгледіти. Всі вони ледве виглядають з під землі.

Розпорпавши один розумію – це якісь кристали. Коштовне каміння? Та це ж справжній… – не встигши завершити думку помічаю, що зверху до мене щось наближається. Невелике, округлої форми, схоже на мініатюрну «літаючу тарілку прибульців». Підлітає до мене ледве не впритул, облітає кругом немов досліджуючи мене.

Раптом, не розуміючи нащо, хапаю руками цей об’єкт та «валю» його на землю. Починаю розглядати і помічаю, що зверху спускається ще один такий же. Коли підлітає ближче теж хапаю його і тримаю обох притиснутими до землі. Не знаю нащо, але пробую «розламати», розбити їх. Можливо щоб дослідити, що ж там всередині.

Та не встиг я досягти успіху в цьому, як зверху почав наближатися третій, трохи більший, але подібний об’єкт. Трохи наблизившись він направляє на мене промінь світла, як від прожектора. Вже через кілька секунд я відчуваю, що мені стає дуже гаряче – напевне це якийсь лазер чи щось таке.

Відстрибую вбік, але промінь знову направляється на мене. Починаю втікати, ховаючись за дерева. За хвилину розумію, що я вже не знаю де я, а двері через якій прийшов – хто зна де. Ти часом промінь мене знову досягає, знову намагаюся втекти та заховатися. Виснажився, більше немає сил… втекти так і не вдалося… Промінь світить на мене, стає надзвичайно жарко і…

Тут я прокидаюся. Напевне мене підсмажили ці «казкові прибульці» 😀

Коментування вимкнено
  1. 2 роки назад
    • 2 роки назад